Поради психолога батькам під час дистанційного навчання

Скривджені діти

Що таке зловживання щодо дітей

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ: ВИДИ І НАСЛІДКИ

Жорстоке поводження з дітьми і нехту­вання їхніми інтересами може мати різні види і форми, але результат завжди той са­мий: завдається серйозної шкоди здоров'ю, розвитку та соціалізації, нерідко насильство загрожує життю.

Скривджені діти

Що таке зловживання щодо дітей

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ: ВИДИ І НАСЛІДКИ

Жорстоке поводження з дітьми і нехту­вання їхніми інтересами може мати різні види і форми, але результат завжди той са­мий: завдається серйозної шкоди здоров'ю, розвитку та соціалізації, нерідко насильство загрожує життю.

Фізичне насильство — це завдання ди­тині батьками або особами, які їх заміняють, вихователями фізичних і тілесних травм, які шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це може бути побиття, катування, штовхання, удари, ля­паси, припалювання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, кусання.

Фізичне насильство — це також і залу­чення дитини до вживання наркотиків, ал­коголю, пропонування їй отруйних речових або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не прописаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.

У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи застосовують різні види фізичного насиль­ства: від потиличників і копняків до побит­тя ременем. Фізичне насильство — це фі­зичний напад (знущання), воно майже зав­жди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи розбещення — це використання дитини дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення своїх сексуальних потреб чи отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статевий акт (коїтус), оральний та анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контак­ти зі статевими органами. До сексуально­го розбещення належать також і залучен­ня дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює (під час перевдягання, у туалеті).

Психічне (емоційне) насильство — це по­стійні або періодичні словесні образи, погро­зи від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення у тому, в чому дитина невинна, демонстрація нелюбові, ворожості. До цього виду насиль­ства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можли­востям. На жаль, у нашій культурі постійна критика та ігнорування дитини не вважа­ються насильством. Але психічне (емоційне) насильство — найпоширеніше!

Нехтування інтересами і потребами ди­тини (депривація) — відсутність належно­го забезпечення основних потреб дитини в їжі, житлі, вихованні, медичній допомозі з об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без них. Типовим прикладом зневажливого ставлення до ді­тей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я ситуацій.

Зазвичай, дитина-жертва страждає одно­часно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неодмінно супроводжується порушенням сімейних сто­сунків і довіри в родині, маніпулятивними відносинами, а часто і залякуванням, що кваліфікується як психологічне насиль­ство. Складовою практично всіх видів на­сильства є фізичне (побиття) та емоційне (погроза побити і покалічити).

Одним із виявів жорстокого поводження з дітьми є відсутність у жінки любові до ди­тини, коли та була ще в материнській утробі (небажана вагітність). Малюка, який ще ніяк себе не проявив, уже не люблять, не думають і не дбають про нього. Емоційно відкинуте ще до народження, таке дитя народжується раніше (за статистикою це трапляється удвічі частіше порівняно з бажаними вагітностя­ми). Немовлята нерідко мають недостатню масу тіла, хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство щодо дітей можна класифі­кувати і за такими ознаками:

• стратегія кривдника (явне або прихо­ване);

• час (тепер чи в минулому);

• тривалість (одноразове, систематичне, таке, що триває роками);
• за місцем і оточенням (удома — від батьків; у школі — від педагогів чи інших дітей; на вулиці — від дітей чи незнайомих дорослих).

Будь-який вид жорстокого поводження призводить до різноманітних наслідків, про­те об'єднує їх одне — шкода для здоров'я чи небезпека для життя. Негативними на­слідками для здоров'я є: втрата чи погіршен­ня функціонування певного органу, розви­ток захворювання, порушення психічного чи фізичного розвитку. Зі 100 випадків фі­зичного насильства щодо дітей приблизно 1—2 завершуються смертю жертви.

Наслідками фізичного насильства є син­ці, травми, переломи, пошкодження внут­рішніх органів (печінки, селезінки, нирок тощо). Потрібен час, аби залікувати все це, але ще більше часу і зусиль іде на загоєння душевних ран.

Розрізняють негайні та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.

До негайних належать фізичні травми, пошкодження, блювота, головний біль, зомління, характерні для маленьких ді­тей, яких хапають за плечі і сильно тря­суть. Під час цього синдрому відбуваються крововиливи в очні яблука. Окрім цього, це психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у праг­ненні кудись тікати, сховатися чи глибокій загальмованості, зовнішній байдужості. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гні­вом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.

Віддалені наслідки — це порушення фі­зичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні по­рушення, соціальна невлаштованість.

ПОРУШЕННЯ ФІЗИЧНОГО І ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Більшість дітей, які живуть у родинах, де застосування важких фізичних покарань, лайливе слово є «методами виховання», або у сім'ях, де малюки позбавлені тепла, уваги (наприклад, де батько — алкоголік), мають ознаки затримки фізичного і нервово-психіч­ного розвитку. Закордонні спеціалісти назва­ли цей стан «нездатністю процвітати».

Малюки, які зазнали жорстокого пово­дження, часто відстають у зрості, масі тіла, або і в тому, і в іншому від своїх ровесників. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, мають гірші оцінки. У них часті «погані звички»: смоктання пальців, обкушування нігтів, розкачування, онанізм.

Та й зовнішньо діти, які живуть в умовах нехтування їхніх інтересів, фізичних та емо­ційних потреб, виглядають інакше: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, роз­куйовджене волосся, неакуратний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності — воші, ви­сипи на шкірі, неприємний запах від тіла й одягу.

ХВОРОБИ ЯК НАСЛІДОК ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ

Хвороби можуть бути специфічними для певного виду насильства: наприклад, під час фізичного — це пошкодження різних частин тіла та внутрішніх органів, переломи кісток. Сексуальне насильство можуть супроводжу­вати захворювання, які передаються стате­вим шляхом: запальні, інфекційні хвороби геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів та пря­мої кишки, розриви прямої кишки та піхви, випадіння прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насиль­ства, у дітей можуть виникати і психосома­тичні недуги: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, зниження апетиту. Внаслідок емоційного (психічного насильства) у дітей нерідко трапляються шкірні висипи, алер­гічна патологія, виразка шлунку, через сек­суальне насильство — незрозумілий (якщо немає захворювань черевної порожнини і малого тазу) біль унизу живота.

Часто у дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання як тики, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетри­мання калу), деякі діти повторно потрап­ляють у відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

ПСИХІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА

Практично всі, хто постраждав від жор­стокого поводження чи зневажливого став­лення, пережили психічну травму, внаслі­док чого вони розвиваються з певними осо-бистісними, емоційними, поведінковими особливостями, що негативно впливають на їхнє подальше життя.

Дехто сам стає агресивним, і агресія най­частіше спрямована на слабших: молодших дітей або тварин. Часто вони виявляють насильство у грі, часом їхні спалахи гніву безпричинні.

Деякі діти, навпаки, надміру пасивні, не можуть захистити себе. В обох випадках порушується контакт, спілкування з ровес­никами. Занедбані,, емоційно депривовані діти, прагнучи за будь-яку ціну звернути на себе увагу інших, інколи стають паріями серед однолітків, викликають роздратування у дорослих. Це «емоційно голодні» діти, готові «їсти» чужу увагу, позитивну чи не­гативну. Через це вони часто потрапляють у небезпечні ситуації, коли їхній «голод» використовують непорядні люди.

Ті, хто зазнав сексуального насильства, набувають невластивих вікові знань про сексуальні стосунки, що часто виявляється у поведінці, іграх з іншими дітьми, іграшка­ми. Навіть малеча дошкільного віку з часом може ініціювати розбещення, втягувати у це якнайбільше учасників.

Найбільш універсальна і важка реакція на будь-яке, а не лише сексуальне, насиль­ство — це низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних із насильством. Особа з низькою самооцінкою переживає прак­тично постійне почуття вини, сорому. Вона переконана у власній неповноцінності, у то­му, що «гірша від інших». їй важко здобути повагу однолітків, спілкування з ними не­адекватне.

Серед цих дітей часті депресії, навіть коли вони виростають. Це виявляється у нападі тривоги, безпричинної туги, почутті самот­ності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків трапляються спроби накласти на себе руки.

Почуваючись нещасливими, знедоле­ними, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід зі становища, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, справедливо щодо сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберегти таємницю і не ламати звичного життя родини діти вимагають від дорослих ґвалтівників солодощі, іграшки, подарунки.

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Результатом є подвійні втрати —- для са­мої жертви і для суспільства.

Дітям, які пережили будь-який вид на­сильства, важко соціалізуватися: у них немає зв'язку з дорослими, необхідних навичок спілкування з ровесниками, достатнього рівня знань та ерудиції, аби завоювати ав­торитет у школі тощо. Вирішення своїх про­блем діти-жертви насильства часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, часто до цього додається звичка вживати алкоголь, наркотики. Вони крадуть і чинять інші правопорушення.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, а у хлопчиків може змінитися статева орієнтація. І тим, й іншим важко створити родину, оскільки вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, адже їхні власні емоційні проблеми так і залишилися нерозв'язаними.

Будь-який вид насильства формує у ді­тей і підлітків такі особистісні і поведінкові риси, які роблять їх малопривабливими і на­віть небезпечними для соціуму.

Що ж втрачає суспільство через на­сильство щодо дітей? Це, перш за все, людські життя (убивства дітей і підлітків, самогубства), втрата продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їхнього психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень, криміногенна поведінка. Такі батьки нездатні виховати фізично і морально здорових дітей. Зреш­тою, це відтворення жорстокості, оскільки колишні жертви часто самі згодом стають кривдниками.

МІФИ І ФАКТИ ПРО НАСИЛЬСТВО У СІМ'Ї

1. Жінки, котрі зазнають насильства у сім'ї, — мазохістки, їм приємно, коли їх б'ють.

В основному вважається, що б'ють жінок, які «хочуть і варті того, щоб їх побили», тому вони не йдуть із родини і терплять таке став­лення. Цей міф стверджує, що вони отриму­ють сексуальне задоволення від того, що їх б'ють чоловіки, яких вони люблять.

2. Жінки провокують насильство і варті його.

Це поширене твердження свідчить, що проблема насильства щодо жінок — со­ціальна. Вона закорінена у гендерних сте­реотипах, які змалечку навівають людям. Жодна істота не заслужила побоїв, проте в реальності кривдник завжди знайде ви­правдання своїм діям, незалежно від того, як поводилася жертва.

3. Жінки, які зазнають насильства, завжди можуть піти від кривдника.

У суспільстві, де жінкам із культурної точки зору запропоновано вірити у те, що любов і шлюб є їхньою самореалізацією, часто вважається, що жінка має право і сво­боду піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. Проте насправді на цьому шляху — чимало перепон.

4. Людина, яка хоча б раз зазнала насиль­ ства, назавжди стає жертвою.

Після консультування у спеціалістів жін­ка може повернутися до «нормального» життя, якщо цикл насильства розірвано і вона у безпеці.

5. Вдаривши хоч раз, зупинитися вже не можна.

Якщо теорія психологічно набуто­го насильницького ставлення правдива, то кривдників можна навчити навичок ненасильницької поведінки. По психоло­гічну і психотерапевтичну допомогу слід звертатися не тільки жертвам, але й самим агресорам.

6. Чоловіки-кривдники поводяться агре­сивно і грубо у стосунках з усіма.

Насправді більшість із них здатні контро­лювати себе і розуміють, щодо кого можна, а щодо кого ні виявити насильство.

7. Ті, хто вдається до насильства, — на­ справді не люблять.

Вони використовують любов для того, аби утримати жінку в насильницьких сто­сунках.

8. Кривдники — психічно хворі.

Ці чоловіки часто живуть «нормальним» життям, окрім тих моментів, коли дозволя­ють собі спалахи агресії. їхній соціальний статус може бути доволі високим, вони пра­цюють і на керівних посадах, є соціально активними, успішними в бізнесі.

9. Чоловіки, які вдаються до насиль­ства, — невдахи і не можуть упоратися зі
стресом та проблемами в житті.

У стані стресу рано чи пізно опиняються всі люди, але не всі чинять насильство.

1. Чоловіки, які б'ють своїх дружин, б'ють також і дітей. Це трапляється при­близно у третині сімей.
2. «Чоловік припинить мене бити, коли ми одружимося».

Жінки думають, що чоловіки припинять контролювати їх після шлюбу. Вважається, що, досягши свого, він має заспокоїтись і повірити, що вона його любить, адже шлюб є найвищим доказом кохання. Проте про­блема у тому, що влади не буває замало, і цикл насильства триває.

12. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо той агресивний — «лишаюся з ним тільки заради дітей».

Безумовно, в ідеалі діти потребують і ма­тері, й батька. Проте ті, які живуть в умовах домашнього насильства, самі можуть проси­ти матір утекти від батька, аби врятуватися від побоїв.

13. Сварки, фізична агресія характерні для неосвічених і бідних. У сім'ях із вищим рівнем статків таке трапляється рідше. Це може відбутися у будь-якій родині, незалежно від рівня доходів.

14. Чоловіки і жінки завжди сварилися. Це природно і не може мати серйозних наслідків.

Сварки і конфлікти справді трапляються у стосунках. Проте визначальною особливіс­тю насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і результати.

15. Ляпас ніколи не ранить серйозно.
Характерна особливість насильства — циклічність і поступове посилення його ак­тів. Починатися все може з критики, далі почнуться приниження, ізоляція, ляпас, удар, регулярні побиття, інколи все завер­шується смертю.

16. Причиною насильства є алкоголь.

Уживання спиртних напоїв знижує здат­ність контролювати свою поведінку, але серед кривдників є чимало чоловіків, які не п'ють і не курять. Дехто з них, навіть пройшовши лікування від алкоголізму, і далі поводився жорстоко й агресивно щодо близьких. Алкоголізм і вживання хмільних напоїв не може бути виправданням насильству.

17. Насильство у родині — явище нове, породжене сучасними економічними та сус­пільними змінами, прискореним темпом життя і новими стресами.

Звичай бити дружину насправді такий же старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи закон відкрито дозволяв насильство щодо жінок.

18. Зараз домашнє насильство — явище рідкісне. Воно лишилося в минулому, коли і часи були жорстокішими, і жінки вважалися власністю чоловіків.

Насильство в родині — надзвичайно по­ширене й зараз. У багатьох країнах є адво­кати й юристи, які спеціалізуються на за­хисті прав жінок. Вважається, що домашнє насильство посідає одне з перших місць серед тих видів злочинності, свідчення про які рідко доходять до правоохоронних ор­ганів.

Існування цих та інших міфів про пробле­му насильства у сім'ї лягає важким тягарем на плечі жінок і дітей, котрі зазнають агресії. Усе це — бар'єри на шляху до нормального життя.

Фізичне насильство — це завдання ди­тині батьками або особами, які їх заміняють, вихователями фізичних і тілесних травм, які шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це може бути побиття, катування, штовхання, удари, ля­паси, припалювання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, кусання.

Фізичне насильство — це також і залу­чення дитини до вживання наркотиків, ал­коголю, пропонування їй отруйних речових або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не прописаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.

У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи застосовують різні види фізичного насиль­ства: від потиличників і копняків до побит­тя ременем. Фізичне насильство — це фі­зичний напад (знущання), воно майже зав­жди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи розбещення — це використання дитини дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення своїх сексуальних потреб чи отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статевий акт (коїтус), оральний та анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контак­ти зі статевими органами. До сексуально­го розбещення належать також і залучен­ня дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює (під час перевдягання, у туалеті).

Психічне (емоційне) насильство — це по­стійні або періодичні словесні образи, погро­зи від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення у тому, в чому дитина невинна, демонстрація нелюбові, ворожості. До цього виду насиль­ства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можли­востям. На жаль, у нашій культурі постійна критика та ігнорування дитини не вважа­ються насильством. Але психічне (емоційне) насильство — найпоширеніше!

Нехтування інтересами і потребами ди­тини (депривація) — відсутність належно­го забезпечення основних потреб дитини в їжі, житлі, вихованні, медичній допомозі з об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без них. Типовим прикладом зневажливого ставлення до ді­тей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я ситуацій.

Зазвичай, дитина-жертва страждає одно­часно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неодмінно супроводжується порушенням сімейних сто­сунків і довіри в родині, маніпулятивними відносинами, а часто і залякуванням, що кваліфікується як психологічне насиль­ство. Складовою практично всіх видів на­сильства є фізичне (побиття) та емоційне (погроза побити і покалічити).

Одним із виявів жорстокого поводження з дітьми є відсутність у жінки любові до ди­тини, коли та була ще в материнській утробі (небажана вагітність). Малюка, який ще ніяк себе не проявив, уже не люблять, не думають і не дбають про нього. Емоційно відкинуте ще до народження, таке дитя народжується раніше (за статистикою це трапляється удвічі частіше порівняно з бажаними вагітностя­ми). Немовлята нерідко мають недостатню масу тіла, хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство щодо дітей можна класифі­кувати і за такими ознаками:

• стратегія кривдника (явне або прихо­ване);

• час (тепер чи в минулому);

• тривалість (одноразове, систематичне, таке, що триває роками);

• за місцем і оточенням (удома — від батьків; у школі — від педагогів чи інших дітей; на вулиці — від дітей чи незнайомих дорослих).

Будь-який вид жорстокого поводження призводить до різноманітних наслідків, про­те об'єднує їх одне — шкода для здоров'я чи небезпека для життя. Негативними на­слідками для здоров'я є: втрата чи погіршен­ня функціонування певного органу, розви­ток захворювання, порушення психічного чи фізичного розвитку. Зі 100 випадків фі­зичного насильства щодо дітей приблизно 1—2 завершуються смертю жертви.

Наслідками фізичного насильства є син­ці, травми, переломи, пошкодження внут­рішніх органів (печінки, селезінки, нирок тощо). Потрібен час, аби залікувати все це, але ще більше часу і зусиль іде на загоєння душевних ран.

Розрізняють негайні та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.

До негайних належать фізичні травми, пошкодження, блювота, головний біль, зомління, характерні для маленьких ді­тей, яких хапають за плечі і сильно тря­суть. Під час цього синдрому відбуваються крововиливи в очні яблука. Окрім цього, це психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у праг­ненні кудись тікати, сховатися чи глибокій загальмованості, зовнішній байдужості. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гні­вом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.

Віддалені наслідки — це порушення фі­зичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні по­рушення, соціальна невлаштованість.

ПОРУШЕННЯ ФІЗИЧНОГО І ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Більшість дітей, які живуть у родинах, де застосування важких фізичних покарань, лайливе слово є «методами виховання», або у сім'ях, де малюки позбавлені тепла, уваги (наприклад, де батько — алкоголік), мають ознаки затримки фізичного і нервово-психіч­ного розвитку. Закордонні спеціалісти назва­ли цей стан «нездатністю процвітати».

Малюки, які зазнали жорстокого пово­дження, часто відстають у зрості, масі тіла, або і в тому, і в іншому від своїх ровесників. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, мають гірші оцінки. У них часті «погані звички»: смоктання пальців, обкушування нігтів, розкачування, онанізм.

Та й зовнішньо діти, які живуть в умовах нехтування їхніх інтересів, фізичних та емо­ційних потреб, виглядають інакше: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, роз­куйовджене волосся, неакуратний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності — воші, ви­сипи на шкірі, неприємний запах від тіла й одягу.

ХВОРОБИ ЯК НАСЛІДОК ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ

Хвороби можуть бути специфічними для певного виду насильства: наприклад, під час фізичного — це пошкодження різних частин тіла та внутрішніх органів, переломи кісток. Сексуальне насильство можуть супроводжу­вати захворювання, які передаються стате­вим шляхом: запальні, інфекційні хвороби геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів та пря­мої кишки, розриви прямої кишки та піхви, випадіння прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насиль­ства, у дітей можуть виникати і психосома­тичні недуги: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, зниження апетиту. Внаслідок емоційного (психічного насильства) у дітей нерідко трапляються шкірні висипи, алер­гічна патологія, виразка шлунку, через сек­суальне насильство — незрозумілий (якщо немає захворювань черевної порожнини і малого тазу) біль унизу живота.

Часто у дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання як тики, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетри­мання калу), деякі діти повторно потрап­ляють у відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

ПСИХІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА

Практично всі, хто постраждав від жор­стокого поводження чи зневажливого став­лення, пережили психічну травму, внаслі­док чого вони розвиваються з певними особистісними, емоційними, поведінковими особливостями, що негативно впливають на їхнє подальше життя.

Дехто сам стає агресивним, і агресія най­частіше спрямована на слабших: молодших дітей або тварин. Часто вони виявляють насильство у грі, часом їхні спалахи гніву безпричинні.

Деякі діти, навпаки, надміру пасивні, не можуть захистити себе. В обох випадках порушується контакт, спілкування з ровес­никами. Занедбані, емоційно депривовані діти, прагнучи за будь-яку ціну звернути на себе увагу інших, інколи стають паріями серед однолітків, викликають роздратування у дорослих. Це «емоційно голодні» діти, готові «їсти» чужу увагу, позитивну чи не­гативну. Через це вони часто потрапляють у небезпечні ситуації, коли їхній «голод» використовують непорядні люди.

Ті, хто зазнав сексуального насильства, набувають невластивих вікові знань про сексуальні стосунки, що часто виявляється у поведінці, іграх з іншими дітьми, іграшка­ми. Навіть малеча дошкільного віку з часом може ініціювати розбещення, втягувати у це якнайбільше учасників.

Найбільш універсальна і важка реакція на будь-яке, а не лише сексуальне, насиль­ство — це низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних із насильством. Особа з низькою самооцінкою переживає прак­тично постійне почуття вини, сорому. Вона переконана у власній неповноцінності, у то­му, що «гірша від інших». їй важко здобути повагу однолітків, спілкування з ними не­адекватне.

Серед цих дітей часті депресії, навіть коли вони виростають. Це виявляється у нападі тривоги, безпричинної туги, почутті самот­ності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків трапляються спроби накласти на себе руки.

Почуваючись нещасливими, знедоле­ними, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід зі становища, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, справедливо щодо сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберегти таємницю і не ламати звичного життя родини діти вимагають від дорослих ґвалтівників солодощі, іграшки, подарунки.

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Результатом є подвійні втрати —- для са­мої жертви і для суспільства.

Дітям, які пережили будь-який вид на­сильства, важко соціалізуватися: у них немає зв'язку з дорослими, необхідних навичок спілкування з ровесниками, достатнього рівня знань та ерудиції, аби завоювати ав­торитет у школі тощо. Вирішення своїх про­блем діти-жертви насильства часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, часто до цього додається звичка вживати алкоголь, наркотики. Вони крадуть і чинять інші правопорушення.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, а у хлопчиків може змінитися статева орієнтація. І тим, й іншим важко створити родину, оскільки вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, адже їхні власні емоційні проблеми так і залишилися нерозв'язаними.

Будь-який вид насильства формує у ді­тей і підлітків такі особистісні і поведінкові риси, які роблять їх малопривабливими і на­віть небезпечними для соціуму.

Що ж втрачає суспільство через на­сильство щодо дітей? Це, перш за все, людські життя (убивства дітей і підлітків, самогубства), втрата продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їхнього психічного і фізичного здоров'я, низький освітній і професійний рівень, криміногенна поведінка. Такі батьки нездатні виховати фізично і морально здорових дітей. Зреш­тою, це відтворення жорстокості, оскільки колишні жертви часто самі згодом стають кривдниками.

МІФИ І ФАКТИ ПРО НАСИЛЬСТВО У СІМ'Ї

1. Жінки, котрі зазнають насильства у сім'ї, — мазохістки, їм приємно, коли їх б'ють.

В основному вважається, що б'ють жінок, які «хочуть і варті того, щоб їх побили», тому вони не йдуть із родини і терплять таке став­лення. Цей міф стверджує, що вони отриму­ють сексуальне задоволення від того, що їх б'ють чоловіки, яких вони люблять.

2. Жінки провокують насильство і варті його.

Це поширене твердження свідчить, що проблема насильства щодо жінок — со­ціальна. Вона закорінена у гендерних сте­реотипах, які змалечку навівають людям. Жодна істота не заслужила побоїв, проте в реальності кривдник завжди знайде ви­правдання своїм діям, незалежно від того, як поводилася жертва.

3. Жінки, які зазнають насильства, завжди можуть піти від кривдника.

У суспільстві, де жінкам із культурної точки зору запропоновано вірити у те, що любов і шлюб є їхньою самореалізацією, часто вважається, що жінка має право і сво­боду піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. Проте насправді на цьому шляху — чимало перепон.

4. Людина, яка хоча б раз зазнала насиль­ ства, назавжди стає жертвою.

Після консультування у спеціалістів жін­ка може повернутися до «нормального» життя, якщо цикл насильства розірвано і вона у безпеці.

5. Вдаривши хоч раз, зупинитися вже не можна.

Якщо теорія психологічно набуто­го насильницького ставлення правдива, то кривдників можна навчити навичок ненасильницької поведінки. По психоло­гічну і психотерапевтичну допомогу слід звертатися не тільки жертвам, але й самим агресорам.

6. Чоловіки-кривдники поводяться агре­сивно і грубо у стосунках з усіма.

Насправді більшість із них здатні контро­лювати себе і розуміють, щодо кого можна, а щодо кого ні виявити насильство.

7. Ті, хто вдається до насильства, — на­ справді не люблять.

Вони використовують любов для того, аби утримати жінку в насильницьких сто­сунках.

8. Кривдники — психічно хворі.

Ці чоловіки часто живуть «нормальним» життям, окрім тих моментів, коли дозволя­ють собі спалахи агресії. їхній соціальний статус може бути доволі високим, вони пра­цюють і на керівних посадах, є соціально активними, успішними в бізнесі.

9. Чоловіки, які вдаються до насиль­ства, — невдахи і не можуть упоратися зі
стресом та проблемами в житті.

У стані стресу рано чи пізно опиняються всі люди, але не всі чинять насильство.

10. Чоловіки, які б'ють своїх дружин, б'ють також і дітей. Це трапляється при­близно у третині сімей.

11. «Чоловік припинить мене бити, коли ми одружимося».

Жінки думають, що чоловіки припинять контролювати їх після шлюбу. Вважається, що, досягши свого, він має заспокоїтись і повірити, що вона його любить, адже шлюб є найвищим доказом кохання. Проте про­блема у тому, що влади не буває замало, і цикл насильства триває.

12. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо той агресивний — «лишаюся з ним тільки заради дітей».

Безумовно, в ідеалі діти потребують і ма­тері, й батька. Проте ті, які живуть в умовах домашнього насильства, самі можуть проси­ти матір утекти від батька, аби врятуватися від побоїв.

13. Сварки, фізична агресія характерні для неосвічених і бідних. У сім'ях із вищим рівнем статків таке трапляється рідше. Це може відбутися у будь-якій родині, незалежно від рівня доходів.

14. Чоловіки і жінки завжди сварилися. Це природно і не може мати серйозних наслідків.

Сварки і конфлікти справді трапляються у стосунках. Проте визначальною особливіс­тю насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і результати.

15. Ляпас ніколи не ранить серйозно.
Характерна особливість насильства — циклічність і поступове посилення його ак­тів. Починатися все може з критики, далі почнуться приниження, ізоляція, ляпас, удар, регулярні побиття, інколи все завер­шується смертю.

16. Причиною насильства є алкоголь.

Уживання спиртних напоїв знижує здат­ність контролювати свою поведінку, але серед кривдників є чимало чоловіків, які не п'ють і не курять. Дехто з них, навіть пройшовши лікування від алкоголізму, і далі поводився жорстоко й агресивно щодо близьких. Алкоголізм і вживання хмільних напоїв не може бути виправданням насильству.

17. Насильство у родині — явище нове, породжене сучасними економічними та сус­пільними змінами, прискореним темпом життя і новими стресами.

Звичай бити дружину насправді такий же старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи закон відкрито дозволяв насильство щодо жінок.

18. Зараз домашнє насильство — явище рідкісне. Воно лишилося в минулому, коли і часи були жорстокішими, і жінки вважалися власністю чоловіків.

Насильство в родині — надзвичайно по­ширене й зараз. У багатьох країнах є адво­кати й юристи, які спеціалізуються на за­хисті прав жінок. Вважається, що домашнє насильство посідає одне з перших місць серед тих видів злочинності, свідчення про які рідко доходять до правоохоронних ор­ганів.

Існування цих та інших міфів про пробле­му насильства у сім'ї лягає важким тягарем на плечі жінок і дітей, котрі зазнають агресії. Усе це — бар'єри на шляху до нормального життя.